Афиша / Луганская область в 20-40 годы

Луганская область в 20-40 годы

Відлунали постріли гармат громадянської війни. У житті нашого краю, який остаточно став радянським,настав новий період розвитку. Близько тисячі документальних свідоцтв, представлених у експозиції, розповідають про НЕП та перші МТС, гуртки лікнепу та інститути, про трагедії і мрії мешканців Луганщини, подають правдіву історичну картину того часу.

Саме в цей період Донбас назвали «всесоюзною кочегаркою». Шахтарі краю постачали вуглля в усі промислові райони країни. Були реконструйовані старі та побудовані нові промислові підприємства: Лисичанський скляний завод «Пролетарій» (1922), Рубіжанський хімічний завод «Червоний прапор» (1925), Алчевський металургійний завод (1926), Луганський паровозобудівний завод (1933) та інші. У жовтні 1926 р. почала працювати Штерівська ДРЕС. Ентузіазм перших п'ятирічок сприяв розвитку соціалістичного змагання. У серпні 1929 р. луганські паровозобудівники стали ініціаторами за дострокове виконання п'ятирічки. Уся країна знала молодіжну ланку Івана Стафійчука, імена Олексія Стаханова, Мирона Дюканова, Паши Ангеліної, Софії Перової.

Та прогрес у важкій промисловості не відбився на добробуті людей, завдяки важкій праці яких він і став можливий. Індустріалізація супроводжувалась падінням життєвого рівня. На початку 30-х років в країні запроводжується карткова система, серед населення примусово розповсюджуються облігації держпозики.

Заради індустріалізації високими темпами проводилась примусова колективізація сільського господарства, яка завершилась голодомором 1932-1933 рр. В Україні. Від голоду у Донецькій області, до складу якої входила Луганщина, вимерло від 15 до 20 % населення. Найбільш постраждали сільськогосподарські райони: Новопсковський, Старобільський, Біловодський, Новоайдарський, Марківський. Документи містять інформацію про широкомасштабний голод та смертність, випадки канібалізму.

Технічне обслуговування колгоспів здійснювались МТС. Першою на Луганщині у 1929 р. була створена Бірюковська МТС. Слідом за нею були організовані МТС у Ровеньках, Лисичанську, Новопскові, Білолуцьку, Марківці, Біловодську.

Не обійшла наш край і хвиля репресій. Тисячі наших земляков були розстріляні, засуджені на тривалі строки позбавлені волі, заслані у віддалені місця країни. Серед них поет Іван Приблуцький, ректори педагогічного інституту Ажажа Є.Г., Паскель І.Г., професор Локтюшев С.О. За даними обласної комісії по відновленню прав реабілітованих в Луганській області реалібітовано 32100 осіб.

Багато лиха випало на долю мешканців краю за роки. Та люди не втратили ані жаги до прекрасного, ані бажання здобувати нові знання. У 20-30-ті роки молодь навчалась на індустріальному робфаці та у технікумах. Відкриваються вищі учбові заклади. У 1923 році почав працювати Донецький інститут народної освіти. У 1934 р. він був претворений на Луганський педагогічний інститут, який з 1939 р. носить ім'я Т.Г. Шевченка. У 1921 р. на базі Луганського сільськогосподарського училища відкрито техніку, який у 1929 р. став інститутом.

В цей час почались вистави першого в Донбасі професійного драматичного театру «Шахтарка Донбасу» , Донецького театру опери та балету у Луганську, Російського драматичного театру. Радували дітей своїм мистецтвом актори Театру юного глядача та Театру ляльок. 1920 — рік народження краєзнавчого музею. На Лугащині почали свою літературну діяльність В. Сосюра, М. Матусовський, М. Упеник, Б. Горбатов, Ю. Черкаський.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 р. була створена Ворошиловградська область. Місто Луганськ неоднарозово перейменовували: 1935-1950 — Ворошиловоград, 1950-1970 — Луганськ, 1970-1990 — Ворошиловоград, з 1990 — Луганськ.

На початку 40-х років в області налічувалося 7460 промислових підприємств, 125 лікарняних закладів, 6 ВУЗів, 35 технікумів, 1168 шкіл, 5 театрів, філармонія, 893 клуби. Усі міста і більшість робітничих селищ мали водопровідну і каналізаційну системи, дули електифіковані та радіофіковані